Одяг ірландців у ранньому Середньовіччі містив в собі елементи гельського (кельтського) та скандинавського костюмів. Чоловіки носили призібрані пледи з картатої тканини, а плечі укривали плащем чи накидкою, прикрашеною бахромою. Часом базовим шаром одягу була туніка (лляна рубаха), довжиною до коліна, як у чоловіків, так і у жінок. Як це не дивно, але найрозповсюдженішим барвником для неї був жовтий, а не зелений. Шафраново-жовтий колір, який зараз можна побачити на ірландських кілтах, чимось подібний до помаранчевого на прапорі Ірландії, але він символізував собою цю країну задовго до втручання в її політичне життя династії Оранських.
З настанням XVI століття над Ірландією повисла загроза втрати будь-яких деталей, які б відрізняли її, робили окремою країною, а не звичайною провінцією Англії. Обмежувальні закони (Penalty laws) діяли на цій території майже 400 років. Був заборонений не тільки жовтий барвник, але й поява на людях у накидці з бахромою чи картатому одязі.
І ми підходимо до того, чим же ж історія ірландського національного костюму пов’язується з сучасними ірландськими танцями. Так вийшло, що у XIX столітті, у період пом’якшення контролю за пригніченням кельтської культури в Британії та посилення націоналістичних рухів, жінки, які танцювали народні танці, і були найяскравішими носіями одягових традицій. Частіше за все, для урочистих свят, що передбачали масові гуляння, вдягали найкращий одяг, додатково прикрашали його стрічками у формі хрестів чи квітів.
Мандрівники-дослідники, що відвідували Ірландію тоді, згадують про малинові домоткані спідниці, довжиною по кісточку, а також чорні ліфи, традиційні для жіночих костюмів того часу. На малюнках та листівках можна побачити, що поверх цього також взягався картатий шарф, який часто пов’язували нахрест, верхню спідницю, що виконувала роль фартуха, а також плащ з капюшоном. Є свідоцтва, що на такий виріб часом могло піти до 30 ярдів тканини, матері починали готувати плащ у посаг. Тільки голод 1846 року майже згубив цю традицію: зубожіння населення привело до того, що плащі поступово змінили на шалики.
Чоловічому костюмові історики приділяли ще менше уваги. Відомо, що наприкінці сторіччя музики, які грали на волинках, почали вдягати кілти. Приблизно з 1910-го року він знову з’явився у чоловічих офіційних гардеробах. Так, відновився комплекс, що складався з кілта чи брюк, спеціальної куртки та накидки, що називається «брет» (brat), яка кріпилася до одного з плечей. Остання була символом нескореності та повстанського духу, як і давній варіант «прото-кілта», її первісно використовували як верхній одяг у негоду.
З відродженням інтересу до народних танців сформувався класичний для початку XX століття костюм: біла сукня з перев’яззю, поверх якої вдягали накидку з фібулою. Достатньо швидко різні школи почали шити власні костюми для змагань, віддаючи перевагу зеленому і білому, бо червоний колір асоціювався з Англією. У декорі застосовували елементи кельтської графіки, як от візерунки з Келської книги чи ранньосередньовічних кам’яних хрестів. Фібули, які використовували для закріплення кінців шалей, були копіями відомої Тарської броші.
Щодо взуття, то ірландські селянки на гравюрах та малюнках, а пізніше і на фото, постають перед нами босоніж. Більш заможні жінки, звісно, носили мешти, що не були спеціалізованими для танців, до XX століття мало хто мав для цього окрему пару.
У 1924 дівчата вперше почали танцювати у м’якому взутті, серед виконуваних ними танців були ріли, джиги та сліп джиги. Взуття для хлопців (а спочатку жорсткі танці танцювали тільки вони) сформувалося з двох різних «гілок»: з так званих «брогів» (brogues) чи «гілізів» (ghillies) з сиром’яті та дерев’яних захистних мешт на кшталт тих, які можна зараз побачити в сувенірних лавках Нідерландів. Останніми як раз і вистукували ритми, які до нашого часу еволюціонували у требл джиги та хорнпайпи.
Сьогодення для ірландських танців вирізняється розшаруванням у допусках до змагань, яке регламентується комісіями.
По-перше, дітям до певного віку дозволяється виступати тільки в однаковому одязі. Для виконання групових танців школа шиє однакові сукні або спідниці для дівчат та брюки чи кілти для хлопців. Чоловікам дозволяється також вдягати жилетки. Дуже часто за кольоровою гамою та візерунками можна легко ідентифікувати, до якої школи належить колектив.
Танцюристи обидвох статей по досягненню певного рівня майстерності отримують дозвіл на виступ у сольних костюмах. Чоловіча мода в цьому аспекті робить наголос на декоруванні жилеток чи виборі специфічних кольорових комбінацій з кілтом. У дівчат очільне місце займає сукня, яку шиють за індивідуальним замовленням, за певними канонами. Навколо сольних виступів існує ціла модна індустрія, загалом вартість «обновки» може сягати 1000 доларів.
Немає коментарів:
Дописати коментар